Блог

Головна » 2017 » Січень » 31 » Плекаємо патріотів Батьківщини

16:07

Плекаємо патріотів Батьківщини

Плекаємо патріотів України
Життя інколи ділиться на «до» і «після». І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій українській землі, де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба, а ще чорної землі та розмитої багряної крові. Один як свідчення нашої чистоти і незбагненності, інший – упертої боротьби за омріяну свободу. Для України настав тяжкий і відповідальний час. Після Майдану, побачивши, що Україна обрала собі європейський шлях, наш «старший брат», відчувши загрозу, що демократія з України перекинеться на Росію, розпочав проти нас війну. Українці зрозуміли, хто у всі віки нас принижував, забрав у нас історичну правду, нищив нашу мову, а зараз хоче забрати і волю, і європейство. Завдяки агресії путінської Росії в українців пробудилося вічне прагнення до волі та незалежності. Добре, що в Україні виросла свідома молодь і є достатньо досвідчених військових, які вірять, що спільно ми переможемо тероризм всередині держави і дамо гідну відсіч агресії зовні. Ось і наша школа, і наше село пишаються своїми синами-героями, які там, на Сході України, героїчно борються з підступним ворогом, щоб ми тут мали мирне життя.
Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про них писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині, беззаперечного виконання священного обов´язку – стати на захист кордонів держави, коли в цьому є гостра потреба, – виховуватиметься не одне покоління українців. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої із терористами, російськими найманцями протиставили їм свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.

Перший стенд
«І в пам’яті завжди живий…»
Олег Анатолійович Ващишин
Народився 06 червня 1991 року в с. Селець у сім’ї простих трудівників. Виріс здоровим та загартованим юнаком. У 1997 році Олег пішов у 1 клас Селецької загальноосвітньої школи. Зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Брав активну участь у спортивному житті школи. Відвідував спортивні секції з футболу та баскетболу. Неодноразово брав участь у змаганнях з баскетболу районного та обласного рівнів. Серед однокласників завжди користувався незаперечним авторитетом і повагою. Після закінчення школи був призваний до лав Збройних Сил України (2008 рік). Служив у розвідувальній роті військової частини м. Рівне. Після армії працював на будівництві у Києві.
У квітні 2014 року в числі перших пішов добровольцем у зону АТО. У складі 51 механізованої бригади третього батальйону служив навідником гармати на БМП. За короткий час довелося побувати в найгарячіших точках Донецької та Луганської областей. У найскладніших ситуаціях Олег не втрачав власної гідності, витримки та почуття обов’язку.
Загинув восени 2014 року в Ілловайському котлі.
Указом Президента України № 383/2016 від 2 вересня 2016 р. за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Другий стенд
«Плекаємо патріотів України»
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються насмерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни,
Віддають найцінніше - життя,
України найкращі сини!

Перед вами не просто сини ! Сини - Герої!

Великий Іван Іванович

Народився 31 березня 1992 року в селі Селець Дубровицького району. З дитинства Іван був жвавим та веселим хлопчиком. Коли йому виповнилось 6 років, він пішов до першого класу Селецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Ще з дитинства хлопчик проявляв неабиякий інтерес до фізичного виховання, тому мав хороші спортивні досягнення. У 2009 році вступає до Київського регіонального вищого професійного училища будівництва. У 2012 році здобув диплом за спеціальністю технік-будівельник. Відразу після навчання, в 2012 році, Івана призвали до військової служби. Служив хлопець в Роті почесної варти військової частини А4591 міста Севастополя.. Після закінчення служби, з 2013 по 2014 рік, Іван працював будівельником, але таке безхмарне та спокійне життя тривало не довго. Незабаром хлопець отримує повістку на чергову військову службу. 9 квітня 2014 року Іван разом зі своїми односельцями та друзями потрапляє під першу хвилю мобілізації. Спочатку хлопців відправляють на військове навчання, де вони згадують роки своєї служби і набувають нових військових навичок та стратегій. Потім Іван потрапляє до 51 бригади охорони і відправляється з іншими солдатами на Схід в зону антитерористичної операції. Перший час хлопці захищають Луганську область в тих точках, де найбільш складна ситуація. Та невдовзі Івана переводять до 128 бригади і відправляють захищати Луганський аеропорт. Після тяжких місяців служби Іван повертається до рідного села, домівки, матері.
За відвагу, любов до Батьківщини, героїзм Іван Великий нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть» Міністерства Оборони України та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Ольховик Сергій Валерійович
Ми прокидаємося вранці, крокуємо до школи, просто живемо. І цим завдячуємо нашим захисникам. Одним із них є Ольховик Сергій Валерійович. Він поряд з сотнями хлопців виборював право жити і працювати в мирі нам усім. Народився Сергій 5 жовтня 1993 р. в с. Селець Дубровицького району. Навчався в Селецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після школи пройшов військову строкову службу у внутрішніх військах в м. Феодосія.
А у квітні 2014 р. був мобілізований у рамках І етапу часткової мобілізації через складну ситуацію в країні. Основним завданням бійця була охорона блокпостів спочатку в Донецькій області, а потім у Луганській. Сім місяців мама Сергія чула від нього слова: «У нас все добре» . За цей період у нього народився братик. І лише в жовтні він зустрівся зі своєю сім’єю.
Нема ціннішого покликання як захищати святині свого народу. Наша перемога - це наша спільна ціль, до якої ми ідемо і не оглядаємось назад.
Українська Армія - це патріотизм, любов і честь. Так було, є і буде.
Берестень Роман Васильович
Берестень Роман Васильович народився 19 липня 1993 року в селі Ясинець Дубровицького району Рівненської області.
У 2000 році пішов у перший клас Ясинецької початкової школи.
З 2003 по 2009 рік навчався у Селецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
З 2009 по 2012 рік вчився в Дубровицькому професійному ліцеї, де освоїв професії столяра, будівельника, теслі.
У 2012 році був призваний до лав Збройних Сил України. До 2013 року служив у місті Севастопіль.
Через півроку 9 квітня 2014 року був мобілізований для проходження служби в 51 механізовану бригаду м. Володимир-Волинський. Потім був переведений до 24 механізованої бригади м.Яворів. Під час антитерористичної операції на сході країни захищав міста Слов’янськ, Лутугін (аеропорт), Луганськ.
Через 5 місяців безперервної служби, 10 вересня 2014 року, повернувся додому
Гераймович Сергій Васильович
Гераймович Сергій Васильович народився 20 квітня 1991 року в селі Селець Дубровицького району. Навчався в Селецькій ЗОШ, яку закінчив у 2009 році.
У цьому ж році розпочав навчання в Дубровицькій автошколі, по закінченню навчання в 2010 році був призваний на службу в Збройні Сили України за контрактом. Службу проходив у м.Рівне в 264 окремому радіо-технічному батальйоні, де отримав звання «Старший солдат». У 2013 році був звільнений з лав Збройних Сил України, але недовго юнак був у стінах рідного дому . 19 травня 2014 року був мобілізований на військовий полігон с.Тучин, де пройшов 3-х місячну підготовку в 2 батальйоні 30-тої окремої механізованої бригади.
16 липня 2014 року батальйон вирушив в зону АТО. Разом з товаришами Сергій побував у найгарячіших точках Донецької області. 10 лютого 2015 року під м.Краматорськ юнак був поранений під час обстрілу, від госпіталізації мужній хлопець відмовився і лікувався на місці, водночас несучи службу . У травні 2015 року був демобілізований з лав Збройних Сил України.
Великий Володимир Григорович
Володимир народився 13 червня 1989 року. Навчався в Селецькій ЗОШ I-III ступенів з 1995 року по 2006 рік. Із спогадів учителів, вже в школі серед однолітків Володимир користувався авторитетом і повагою. Мав хороші спортивні досягнення. Він дуже вимогливий до себе, чесний і самокритичний. Серед друзів вирізнявся вихованістю, скромністю, вмінням дружити з усіма.
Після закінчення школи Володимир вступив до Рівненського торгово-професійного ліцею за спеціальністю «Радіомеханік з ремонту телерадіоапаратури». За час навчання в ліцеї проявив себе з хорошої сторони, завжди виконував дані йому доручення, брав активну участь у спортивних змаганнях. У ліцеї Володимиру присвоїли III розряд радіомеханіка.
Був призваний на службу у військову частину А0831 м. Миколаєва. Як солдат зарекомендував себе з позитивної сторони, дисциплінованим військослужбовцем. Як характеризує командир взводу - викладач капітан О.А.Білий, Володимир за характером спокійний, добродушний, врівноважений, відвертий, справедливий, безкомпромісний. Мама Інна Павлівна, тато Григорій Павлович пишаються своїм сином, адже напевно свій найбільш героїчний вчинок Володимир зробив саме в теперішній нелегкий для країни час. Володимир з 20 липня 2014 року захищає Батьківщину в секторі «Д» зони проведення АТО. Володимир - стрілець 2 відділення охорони 2 взводу військової частини ППВО 113 славнозвісного батальйону «Горинь».
Євдокимов Олександр Ігорович
Навчаючись у школі, Саша зарекомендував себе старанним, здібним учнем. Після закінчення Селецької школи у 2002 році продовжив навчання в Рівненському професійному ліцеї, здобувши професію верстатника широкого профілю. У 2003 році Олександр був призваний в армію, службу проходив в місті Кременчуг в ракетних військах і артилерії. За відповідальне ставлення до виконання обов’язків неодноразово був відзначений командуванням частини. Повернувшись з армії, в 2005 році Саша здобув професію муляра- штукатура в професійному навчальному закладі міста Дубровиці. Трудова біографія його розпочалась на новобудовах Києва, Дубровиці, Сельця, працював у приватному підприємстві Голяки П.П. 19 березня 2014 року, як старший солдат, Дубровицько-Зарічненським військовим об’єднаним районним комісаріатом Саша був призваний в Збройні Сили України, в травні направлений на полігон в Тучин, а 18 липня поїхав в зону АТО Донецької області. З того часу він побував під Волновахою, в Амбросіївці, Дельнове, де займався охороною блокпостів. У цей важкий час воїни оберігають кордони нашої держави, бережуть наш сон і спокій, наше життя, захищають наші родини, ціною власного життя захищають мир, єдність і майбутнє України. Ми захоплюємося їхнім героїзмом, мужністю і відвагою.
Коваленко Микола Михайлович
Народився 28 травня 1992 року в селі Селець. Ріс жвавим, рухливим, допитливим хлопчиком. У вересні 1998 року пішов до 1 класу Селецької ЗОШ І-ІІІ ступенів. За роки навчання в школі зарекомендував себе як старанний, працелюбний учень. Навчався в міру своїх сил і можливостей. Мав добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставився сумлінно, брав активну участь у спортивному житті класу та школи, мав авторитет серед товаришів. Після закінчення 9 класу вступив до Дубровицького професійного ліцею, по закінченні якого підробляв на сезонних роботах. Був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив у Яворові Львівської області, служив рядовим у сухопутніх військах. 5 травня 2015 року був призваний на військову службу в зону АТО за контрактом. Служив мінометником спочатку на Рівненському полігоні, понім Львівському, а далі Луганська область. Був на передовій. Під час ротацій у лютому 2016 був поранений. Близько 3-х місяців проходив лікування у госпіталях Харкова, Львова. Після реабілітації повернувся у військову частину Яворівського полігону.
Петрушко Василь Миколайович
Народився 13 липня 1989 року в селі Ясинець Дубровицького району Рівненської області.
У 1995 році пішов до 1 класу Ясинецької початкової школи. У 2005 році закінчив 9 класів Селецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, після цього навчався у Дубровицькому професійному ліцеї за професією столяра-будівельника та тесляра.
У 2009 році навчався в Дубровицькій автошколі і отримав посвідчення водія категорії «В» та «С».
З 2009 по 2010 рік проходив строкову військову службу, де набув умінь та навичок кранівника. З 09.04.2014 року по 27.01.2015 року був призваний у Збройні сили України на підставі указу Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію». У період з 18.06.2014 по 31.08.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області.
З травня по червень 2015 року проходив навчання за спеціальністю підприємець-початківець і з липня 2015 року зареєстрований як приватний підприємець. Проживає в селі Ясинець.
Слава вам, наші Герої! Слава Україні!
« Герої Небесної Сотні»
« Небесна сотня » це більше 100 людей , загиблих під час протистояння на Майдані в лютому 2014 року, в основному , від рук снайперів , що засіли на дахах будівель і стріляли в беззбройних людей на ураження. Найкривавішим днем став четвер, 20 лютого , коли загинуло більше 40 осіб. У « небесної сотні» виявилися не тільки українці , а й громадяни Грузії , Росії та Білорусії. Російська Вікіпедія « прославилася » тим , що статтю під назвою « Небесна сотня» звідти видаляли тричі , що викликало праведний гнів майданівців .

Захисники Майдану традиційно ділилися на «сотні» , за аналогією з козаками. У кожного такого підрозділу був свій командир , відповідальний за підтримання порядку в сотні. Майже половину « Небесної сотні » складали майданівці ,що приїхали з західних областей України . Бійців «Небесної сотні » ховали з почестями , як героїв . Серед них виявилися як студенти , так і представники більш старшого покоління , у багатьох з яких залишилися маленькі діти.

Вірш невідомого автора[color=blue]
НЕБЕСНА СОТНЯ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВМИРАЮТЬ ВОРОГИ
…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.
Автор: Наталія Лавлєнцева.
Небесна Сотня –
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.
Пташиним співом,
Шелестом трави.
Блакитним небом,
Злотим колоссям.
Останній раз,
Як мати, пригорни
Чоло високе
В обрамку волосся.
Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освяти.
І в мирі, Господи,
Прийми до себе.

Прикріплення: Картинка 1